Поряд з будівлею знаходиться звичайна сіра бетонна стіна, яку оточує неглибокий басейн порослий травою. За першочерговим задумом це мала бути стіна пам’яті і вигляд її мав бути зовсім іншим.
У 1967 році почалася робота над проектом меморіально-паркового комплексу. До роботи над проектом, що мав включати в себе будівлю крематорію, адміністративний комплекс, колумбарій парк та стіни пам’яті з водяним каналом, запросили художників-монументалістів — Аду Рибачук та Володимира Мельниченка. Ключовим елементом мала стати стіна пам’яті довжиною 220 метрів і висотою від 4 до 14 метрів, вкрита барельєфами, що віддзеркалювалися у водному плато. Монументальні скульптури відображали різноманітні сюжети від міфів до сьогодення — тут увіковічились подвиги наших солдат під час Другої світової, самопожертва Ікара та Прометея, радість материнства, політ в космос. Саме повз барельєфи мала проходити поховальна процесія і монумент мав нагадувати людям недаремність їхнього земного існування. Закордонні експерти дуже високо оцінювали проект і стверджували, що аналогів йому серед меморіально-паркових комплексів не було.
Робота тривала понад 10 років і у 1981 році стіна була майже готова, залишалося нанести лише яскравий розпис. Того ж року вище партійне керівництво вирішило, що монумент не відповідає ідейно-тематичній направленості і наказало його знищити. Поговорюють, що Щербицькому не сподобалися носи скульптур, бо ті були не слов’янськими.
Тоді ж на Байкову гору підігнали вервечку машин, барельєфи закрили залізом і залили бетоном. Цей процес тривав ще три місяці і на знищення монумента було витрачено більше коштів ніж на його будівництво.
Десь там за товстим шаром бетону сховані дивовижні рельєфи. Говорять, що є можливість відновити скульптурну групу, видаливши бетон, але наразі в цьому ніхто не зацікавлений. Тому похмура сіра стіна продовжує височіти поряд з крематорієм.
Київська область, вул. Байкова 16, Київ
50.416061 | 30.505643