Куди піти у Львові, Одесі та Києві: маршрути без натовпів туристів

Площа Ринок, Дерибасівська чи Хрещатик — це лише частина великої історії. Якщо відійти за кілька кварталів, знайдуться інші маршрути: тихі пагорби Львова, одеські двори і схили Шкодової гори, київські фортеці та некрополі. Розповідаємо про прогулянки в трьох містах, які не потребують гіда, але дозволяють побачити цікаві локації без натовпу туристів.

Львів без туристів — від Святоюрського пагорба до тихої площі в центрі

Львів зазвичай асоціюється з площею Ринок, Домініканським собором і запашною кавою. Та якщо відійти кілька кварталів убік від звичних маршрутів, місто стає більш камерним. Прогулянку варто почати зі Святоюрського пагорба — місця, де можна побачити Львів без туристичного гамору.

Собор Святого Юра на однойменній площі — це не тільки храм, а цілий архітектурний комплекс із дзвіницею, собором і палацом митрополитів. Резиденція греко-католицьких єпископів стоїть у зеленому обрамленні, трохи віддалена від метушні центральних вулиць. За стінами архікатедрального собору ховаються Митрополичі сади — простір, який довгий час був закритим, а нині відкривається для відвідувачів. Із тераси саду відкривається одна з найдавніших панорам Львова: ще у XVII столітті звідси змальовували місто художники. Улітку на території проходять концерти і творчі події, проте навіть у розпал сезону це місце зберігає відчуття камерності.

Від Святоюрського пагорба логічно спуститися в бік університетського кварталу — до старої ділянки ботанічного саду Львівського національного університету імені Івана Франка на вулиці Кирила й Мефодія. Його заснував у 1852 році професор Гіацинт Лобажевський на території колишнього саду монастиря тринітаріїв. Уже в середині XIX століття тут діяли оранжерея та кілька теплиць, а над розвитком саду працювали Карл Бауер із Відня, Адольф Вайс, Теофіл Цєсєльський та садівник Адам Блажек.

Сьогодні це зелений простір із дендропарком і теплицями, де зібрані тропічні та субтропічні види — ароїдні, бромелієві, орхідні, пальми. Серед найстаріших дерев — тис ягідний, бук лісовий, модрина європейська, сосна веймутова та горіх чорний. Прогулянка тут — це можливість зробити паузу в середині дня, пройтися алеями й відчути, як місто змінює темп.

Завершити маршрут радимо вже в історичному центрі — на Площі Коліївщини, невеликій площі між вулицями Староєврейською та Братів Рогатинців. Вона виникла в ранній австрійський період на місці старої єврейської дільниці. Колись мала назви Жидівська та Векслярська, а з 1944 року отримала сучасну. У 2021 році простір оновили: у центрі відновили криницю у формі фонтану, додали зелені насадження, освітлення і встановили незвичні вуличні стільці. Нині це камерний громадський простір із затишними ресторанчиками по периметру.

Маловідома Одеса — від Старокінного ринку до Шкодової гори

Одесу всі ми знаємо через Приморський бульвар і Дерибасівську. Але місто ховає значно більше цікавинок — у двориках, на ринках та верхівках крутих схилів.

Почати прогулянку варто зі Старокінного ринку. Його люблять місцеві та мисливці за антикваріатом. Вінілові платівки, плакати, монети, значки, фарфор — тут можна знайти все, що потрібно, або що стане потрібним після кількох хвилин розмови з одеськими продавцями.

Від Старокінного ринку логічно рушити в бік історичного центру — до дворів біля Преображенської. Тут ховається Артдворик на Некрасова — мінігалерея у звичайному одеському подвір’ї. Ідея простору з’явилася після того, як сюди переїхав художник Кирил Бондаренко й почав наповнювати дворик великими та малими експонатами. Так звичайне подвір’я перетворилося на відкриту сцену сучасного мистецтва. Тут легко затриматися довше, ніж планували, — поговорити з мешканцями або з художниками про їхнє незвичне помешкання.

Далі маршрут веде до Деволанівського узвозу — однієї з вулиць, що пролягає дном Карантинної балки в історичному центрі. Узвіз починається від Митної площі та тягнеться до перетину з вулицею Єврейською. Це стрімка вулиця зі складним рельєфом і драматично контрастною архітектурою.

Завершити прогулянку варто вже далі від центру — на Козацькому цвинтарі на Шкодовій горі. Це одне з найстаріших кладовищ міста, яке зберігає історію Січі. Шкодова гора, що нині вже входить до міської території, отримала свою назву від чумаків: коли затоплювало Пересип, вони змушені були їхати через схили, де вози ламалися — «шкода».

На кладовищі збереглися 32 види старовинних козацьких хрестів різних форм і розмірів. Найстаріший із них датований 1791 роком. Серед поховань вирізняється могила у формі подушки з козацькою булавою. Більшість написів на хрестах розшифровані одеськими істориками і краєзнавцями.

Попри статус пам’ятки місцевого значення, оселі та прилеглі історичні об’єкти на горі поступово руйнуються. Подекуди територія перетворюється на стихійне сміттєзвалище, а окремі споруди зазнають пошкоджень через відсутність системної охорони й належного благоустрою. Хочеться вірити, що простір візьмуть під повноцінну охорону, забезпечать регулярний догляд і поступово відновлять.

Від фортеці до некрополя — київські місця, які більшість оминає

Цей маршрут короткий, але насичений: почати варто з Косого капоніру на вулиці Госпітальній — частини комплексу «Київська фортеця». Споруджений у 1844 році, капонір отримав свою назву через кутове розташування стін відносно земляного валу — саме так забезпечували фланговий вогонь. Сьогодні тут збереглися рови, земляні насипи, гармати, масивні цегляні стіни, арки та входи в підземні галереї.

Колись у цих стінах утримували політв’язнів, тепер працює музей. Але навіть без екскурсії варто пройтися територією: це простір, який більшість киян оминає. З валів відкривається панорама на центр міста й дах НСК «Олімпійський» — особливо виразна перед заходом сонця.

Від фортеці маршрут природно веде далі — на Байкову гору, до Байкового кладовища. Прогулянка займає близько пів години і проходить через старий міський рельєф із підйомами та спусками.

Байкове кладовище засноване в 1833 році й займає понад 70 гектарів. Це один із найстаріших некрополів столиці та пам’ятка історії і культури. Тут поховані Леся Українка, Михайло Грушевський, Богдан Ступка, Валерій Лобановський та десятки інших постатей, іменами яких названі київські вулиці.

Та головна цінність Байкового — не лише у відомих іменах. Це місце склепів, каплиць і скульптур. Десятки усипалень зведені відповідно до різних віровизнань — православних, католицьких, лютеранських, іудейських. Частину проєктували відомі архітектори, зокрема Владислав Городецький. Багато надгробків виконані знаними майстрами XIX і XX століть.

На жаль, частина старих каплиць на кладовищі нині перебуває в занедбаному стані: документальні записи були знищені під час Другої світової війни, багато усипалень розграбовані або замуровані.

У верхній частині Байкового розташована будівля Київського крематорію та колумбарій. Архітектура крематорію майже не має прямих кутів — щоби створити простір, який допомагає пережити втрату. Офіційно автором проєкту вважається один з учнів Йосипа Каракіса, київський архітектор Авраам Милецький. Саме він запросив до спільної роботи видатних художників-монументалістів Аду Рибачук й Володимира Мельниченка.

Більше про те, як сьогодні міста стають майданчиками для літературних подій, читайте в добірці «Від Львова й Києва до Одеси й Запоріжжя: ключові літературні заходи України». У ній — фестивалі, що підтримують видавничу індустрію і формують нову культуру читання.