Це вже стало доброю традицією: на декілька днів залишати галасливий Київ та відкривати для себе унікальні місця, що знаходяться в стороні від основних туристичних маршрутів. Так було під час мандрівки Дністровським Пониззям та подорожі Вінничиною. До речі, про Київ та регіони. Чомусь такі новини залишаються непомітними, але вони критично важливі для розвитку внутрішнього туризму. Мова йде про відновлення регулярних рейсів локального авіасполучення. Після 15-річної перерви знову почали літати пасажири із Миколаєва в Київ. І, як у моєму випадку, в зворотньому напрямку також. Пасажири мають змогу насолодитись неповторним заходом сонця над Дніпром. А згодом – відремонтованим і гарним, наче нова копієчка, аеропортом Миколаєва.
Дві з хвостиком години в автобусі – і ви вже на острові посеред Південного Бугу, там де Гранітно-степове Побужжя, в гостях у наших нових друзів із кемпінгу "Рафтинг тур". Багаття аж до перших півнів, ночівля в наметах, неймовірно чисте повітря, вуличний умивальник-душ і сніданок з трав'яним чаєм повертають приємні спогади з дитинства і додають життєвої енергії. Зверніть увагу на величезну Тополю Долі – найстаріше і найбільше дерево на острові.
Сплав – справа серйозна, тому вимагає детальних інструкцій. Техніка сплаву на байдарці, або, як її тут називають, байді, відрізняється від рафтингу. Але спільним залишається одне: потрібно гребти за допомогою корпусу, а не зап'ястка, і робити це злагоджено. Інакше буде як у більшості новачків: від очерету до очерету.
Десь за 300 метрів до Мигіївської ГЕС, у водах Південного Бугу, є камінь-стрибалка. Безкоштовний і вільний стрибок у воду з висоти 6-7 метрів збадьорить надовго, перевірено на собі! А як буде мало – вилазьте на оглядовий майданчик Радонового озера, там є шикарний тролей! Озеро знаходиться поруч, буквально 10 хвилин пішки.
Ну що, нагулялись? Гайда на море! Але не поспішайте, знайдіть пару годин, щоб під Вознесенськом погуляти по каньонам Бузького Гарду – Арбузинському і Актівському.
Мудрі люди кажуть, що життя – це рух. Але в певних місцях треба зупинитись, щоб відчути тутешній смак життя. Подивитись вдалечінь, наприклад, на Білі Скелі, помріяти, а потім без поспіху погуляти по цим кручам і брилам. Пішки і не в галасливій компанії. Розуміючи, що цьому ландшафту вже понад 2 мільярди років, що раптом в камені ти можеш побачити скельце гірського кришталю, що за прадавніми переказами серед цих брил посвячували в козаки-характерники і вже точно тут знаходиться Пуп Землі – так місцеві називають кам'яну колиску на оглядовій скелі поблизу злиття річок Арбузинка і Мертвовод.
Більшість туристів поспішають виїхати із каньйонів поки не смеркло, адже до моря їхати ще добрих дві години. Але ця історія не про нас. Ми затримались, щоб зловити останні промені сонця, що стомлено лягало у свою кам'яну постіль за горизонтом.
Кажуть, що наші пращури були тут ледве не завжди. Тут, на Білому Березі зимував Святослав. Той, що Хоробрий. Тож і місцевість, де знаходиться національний природний парк, називають "Білобережжя Святослава". 20-30 хвилин на моторному човні – і ви потрапляєте в зовсім інший світ, на Кінбурнську косу.
Транспорт для суходолу тут є, але з великими колесами, і "рейсові автобуси" від причалу до рекреаційних пунктів більше нагадують військові тягачі. Окремим таким вантажівкам вже добре за 50 років. Поїздка на такому транспорті точно додає емоцій!
Обов’язкове місце для відвідування, в яке досить просто потрапити – так званий Нульовий кілометр Дніпра. Це місце злиття прісних вод Дніпровської затоки із солоними водами Чорного моря. Дістатись сюди можна лише пішки.
Звідси добре видно острів Майський, він же Батарейний, Первомайський, Самійла Кішки. Це унікальна гідротехнічна споруда на місці дрейфуючої мілини. Штучний острів будувався як військовий об'єкт. Для його зведення забили декілька рядів здоровенних опор, укріпили територію камінням і глиною, які завозили із сусіднього Очакова і Кінбурнської коси. Були часи, коли на Майський зовсім не ступала нога цивільної людини, ба більше, він навіть на цивільних картах не був позначений! Для кого така секретність? Для морських спецпризначенців, або, як їх ще називають, “морських котиків”. Так було і в радянські часі, так є і зараз. Майський – база 73-го морського центру спеціального призначення ССО України.
А ми подорожуємо по Кінбурнській косі далі. На думайте, що тут все дике і запущене. Так, дістатись сюди суходолом із Херсонської області зможе не кожен. Так, стаціонарних споруд залишилось дуже мало, особливо після зруйнування Кінбурнської фортеці і регулярних зачисток берегової лінії штормами. До речі, на місці фортеці стоїть козацький хрест на честь першого кошового отамана Чорноморського козацтва Сидора Білого.
Проте тут є села, де постійно живуть люди. Є навіть, пам’ятники, на які варто подивитися. Один з них – погруддя Суворову, який більше схожий на тата Карло. А ще тут багато рекреаційних пунктів, наметових містечок, кафе. І безкінечна берегова лінія, така довга і місцями дика, де люди ходять голяка.
Повертаємось в Очаків. Тут є власний пам’ятник Суворову, з гарматами замість стовпів, з корабельними цепами і якорем.
Навпроти нього – Свято-Миколаївський собор, який також вартий уваги. Якщо ви любите порозглядати пам’ятники, то вам також треба побачити монумент Петру Шмідту – красень! Таке враження, що саме з нього ліпився образ відомого персонажу з мультфільму “Чорний плащ”! Навпроти – напівзруйнована будівля, де судили Шмідта, звідки доставили на вже відомий вам Майський, а розстріляли – на острові Березань.
Обов'язково знайдіть час, щоб відвідати два чудових місця Очакова: Музей мариністичного живопису імені Р.Г.Судковського і Очаківський військово-історичний музей, де представлені експозиції про цей край від давніх греків і до наших днів.
І в кінці сповненого враженнями дня, зупинившись у приватному секторі, попросіть у господарів місцевого очаківського вина. Біле – просто неймовірне! Шкода, що про нього так мало відомо шанувальникам цього напою.
А ми рушаємо далі!
В моєму уявленні Коблеве було таким собі Шанхаєм на пляжі: купа відпочивальників один в одного на голові, брудн, генделики… Але зараз цього про Коблеве не скажеш. Одна набережна Palm Avenue в архітектурному стилі узбережжя Адріатики і Середземномор'я чого варта! Але давайте про всі враження по порядку.
Це село починає свою історію від давньогрецького міста Одесс (або Одессос). Його залишки перебувають на дні Чорного моря метрах в 500 від берега. А сучасна Одеса – то насправді Хаджибей, і до Одессоса має таке ж відношення, як Херсон до Херсонеса. Нову історію цього місця рахують від дарунку Катерини ІІ дванадцяти десятин диких земель (трошки більше 13 гектарів) військовому, помічнику графа де Рішельє, Томасу Коблє за завоювання для Російської імперії північно-чорноморських земель. Так з'явилася Коблієвка, яка через пару десятків років була переіменована спочатку в Постове, потім – в Троїцьке, потім ще в Анатоліївку та інші назви, аж поки селищу не повернули ім’я першого власника цих земель і на мапі закріпилась назва Коблеве. Як курорт селище почало свій розвиток з другої половини 60-х років минулого століття, завдячуючи, в першу чергу, масовому будівництву тут відомчих і заводських баз відпочинку.
Зараз в Коблеве є пропозиції на будь-який гаманець. Звернув на себе увагу досить великий турецький базар, все турецьке можна купити саме тут. Особлива увага – клубному ресторану BoraBora і нічному клубу Brazil. Тут спекотно, особливо вночі!
А ще, виявляється, морська акваторія навколо курорту Ковлево – рай для дайверів. Особливо ці місця притягують рек-дайверів – ті, що віддають перевагу дослідженню затонулих об’єктів: кораблів, літаків тощо. Якщо і вам це до вподоби – вам у Коблево!
А якщо ви пристрасний прихильник кайтсерфінгу чи віндсерфінгу – прямуйте на Тилігульський лиман. Це насправді маленьке море, причому досить глибоке. Для порівняння, тут глибина досягає 21 метру, а в Азовському морі – лише 7 метрів. Вода прозора і солона, наче океанічна. Саме тому тут вирощують тихоокеанських устриць CrassostreaGigas. Тут для них ідеальні умови! Культура споживання устриць в цих краях має більш ніж 3000-літню історію. Устрічний барон Андрій Пігулевський розповів нам, що сам Геродот, гуляючи в цих краях, захоплювався “ніжним м’ясом устриць з тонким морським ароматом і солодкуватим горіховим післясмаком”. Не вірите? Завітайте в “Устриці Скіфії”, він вам сам розповість! А заночувати можна поруч, в наметовому містечку “TiliCamp”.
Які тут заходи сонця! А світанки! Ех, треба їхати ще раз!
Автор: Олексій Сивак
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital