Село Гоголеве: В гостях у самого Миколи Гоголя

У самому центрі України на багословенних землях Полтавщини у затишному і тихому закуточку, подалі від гамірних міст і швидкісних трас загніздилося чудове українське село. Колись воно називалося хутором Василівкою на землях Яновщини. А тепер – це село, центром якого став Національний музей-заповідник Миколи Гоголя всеукраїнського значення. А може навіть і світового. Тому що це – село Гоголеве. І тому що тут народився Микола Гоголь. А він, як відомо, фігура в світовій літературі особливої величі.

Коли потрапляєш в серце гоголівського краю, то стає зрозумілим, чому він став саме тим письменником, який одним із перших так соковито описав українську землю, українських людей і українські звичаї. А все починалося ще з його пра-пра-дідів а потім і з батьків.

Коріння Миколи Гоголя-Яновського – це відомі в Україні козацькі роди і по материнській і по батьківській лінії. Серед них були великі гетьмани Петро Дорошенко, Іван Мазепа та Іван Скоропадський, козацька еліта Лизогубів, Забіл, Трощинських, Косяровських і Танських.

Коли за часів цариці Катерини ІІ на Гетьманщині почали роздавати права на дворянство, Дід Миколи Гоголя Опанас мав на це усі підстави. Він служив у військовій канцелярії у чині секунд-майора, що вже було запорукою його шляхетності. Але Опанасові це видалося не цілком переконливим – і він забажав дістати «нобілітацію», тобто грамоту на дворянство, підтвердивши своє польське походження і коріння. І надав як доказ жалувану грамоту польського короля могилівському полковникові Остапу Гоголю. Звідки взялася ця грамота у діда – історія замовчує. Але авантюрно добутий документ прийнято було за достовірний і шляхетська давність предків Миколи Гоголя та його діда Опанаса та батька Василя сумнівів ні у кого не викликала. А оскільки пра-прадіда звали Яном, то до Гоголів здавна було приставлено ще й прізвище Яновські.

Батько Миколи – Василь Гоголь-Яновський був типовим старосвітським поміщиком. Освіту здобув у Полтаві. Знався там з Іваном Котляревським і Василем Капністом. Любив театр, писав п’єси, ставив вистави у домашньому театрі свого багатого родича поміщика Трощинського. І був улюбленцем та душею усіх компаній в маєтках своїх друзів на Полтавщині.

За вдачею Василь Панасович був людиною сентиментальною. Подейкували, що на своєму хуторі у Василівці він влаштовував у садку «долини спокою» і забороняв прати білизну у хуторському ставку, щоб стуком прачів не полохати солов’їв, які втішали його делікатну душу.

Василь Гоголь-Яновський мав посаду поштмейстера, справно отримував кошти за це і дослужився до колезького асесора, хоча насправді ця посада було просто номінальною.

В юні роки Василь закохався у дочку свого сусіди поміщика Косяровського. Романтичний поштмейстер, який прочитав безліч сентиментальних романів, писав їй листи цілком у стилі карамзинського чтива:

«Люба Машенька, Перешкоди позбавили мене щастя сьогодні бути у вас! Слабість мого здоров’я наводить страшне уявлення і лютий відчай шматує моє серце! Прощавайте, найкращий у світі друже! Прошу Вас бути здоровою і не турбуватися про мене! Запевняю Вас, що ніхто на світі не може так любити Вас і шанує Ваш вічно найвірніший друг, нещасний Василь…»

Дівчина-підліток Машенька справно віддавала ці нерозкриті листи своєму батькові або тітці. А відповіді писала під їхню диктовку, також цілком у стилі Карамзіна. Батько її тільки посміхався і говорив про майбутнього зятя: «Видно, що начитався романів».

Провінційний епістолярний роман завершився 1808 року вінчанням молодят. Нареченому Василеві було 27 років, а Машеньці – 16.

Через рік Бог послав їм сина. Народження дитини викликало у глибоко віруючої Марії тривогу, тому що перших двоє хлопчиків не вижили після пологів. І тому вона перед народженням первістка ходила у сусіднє село Диканьку до Церкви Св. Миколая на прощу. А перед самими пологами виїхала до Сорочинець, де їй знайшли досвідченого лікаря. Там у Марії 1809 року 1-го квітня народився хлопчик. Назвали його Миколою на честь Святого Миколая, якому молилася молода мати.

Маленький «Нікоша» - так називали хлопчика у родині, ріс в пестощах і загальній любові. Марія пишалася своїм сином, який рано навчився читати й писати і вважала його генієм.

Дитинство Миколи пройшло на хуторі Василівка біля Диканьки. В родині після нього було ще троє сестер і братик, який рано помер. Родина Гоголів-Яновських була не дуже багатою. Проте вони могли дозволити собі неспішно-патріархальне життя з непорушними сімейними традиціями, частими виїздами в гості до сусідів і родичів, з виїздами із маєтку на богомілля, з прийомами гостей. Ідилічні картини хутірського життя оточували Нікошу. Затишок дому, комори зі збіжжям, густий сад, ставок з прохолодною водою в спекотне літо. Пісні і думи мандрівних кобзарів, бабусині спогади про часи цариці Катерини, розповіді діда про часи козаччини. Материні розповіді про «страшний суд» і про муки грішників у пеклі. І батькові вистави, жартівливі оповідання та анекдоти. Усе це оточувало хлопця з самого дитинства.

Ось такі історії зможуть дізнатися подорожні, які виберуться у мандри по Гоголівських рідних місцях. Маєток Миколи Гоголя і зараз нагадує про старі часи. Тут можна разом з родиною або з друзями провести цілий день. Гуляти парком, сидіти біля озера. Мріяти і згадувати минулі часи по давно прочитаних у дитинстві книжках. Якщо ви приїдете сюди взимку – то згадайте «Ніч перед Різдвом». Якщо весною – то «Майську ніч або Утопленицю». Ну а «Сорочинський ярмарок» треба згадувати влітку – і їхати зовсім недалеко від Гоголевого – до Великих Сорочинець, де у церкві Преображення Господнього хрестили маленького Миколку. А ще в цьому храмі ви побачите унікальний дерев’яної різьби іконостас. Найдавніший і найкращий в Україні. Сюди усі майстри приїжджають повчитися – як у Майстер-клас. А звідси – звісно – варто вирушати в Диканьку. Бо й вечори на хуторі біля Диканьки почалися саме з неї. Адже в церкві Святого Миколая молилася мати Миколи, коли очікувала на його народження. А в Троїцькій церкві коваль Вакула із повісті «Вій» розписував стіни.

Словом, кидайте свої повсякденні справи, відкладайте буклети іноземних курортів – і гайда на батьківщину Гоголя. Тут вам будуть і галушки у сметані, і качана каша, і справжні козацькі наїдки-напої. Адже – це Гетьманщина.

Звісно, з готелями в цих краях ще не дуже упорядковано. Але наша знімальна група серіалу «Гра долі», коли знімала фільм про Миколу Гоголя, оселилася просто у пані Олени в Диканці – у великій трьохповерховій господі зеленого туризму. У дворі гавкав справжній полтавський Сірко. А на сніданки-вечері пані Олена готувала за нашими замовленнями такі смачні страви, такі млинці з фермерським сиром і запашною кавою, що пальчики оближеш. Потім ще довго нашим дівчатам із кіногрупи довелося сидіти на дієті, щоб скинути зайві смачні кілограми.

Отже, бажаємо вам веселої цікавої подорожі в минулі часи і в сучасну Полтавщину.

Автор статті: Галина Криворчук