Ви мусите дозволити Javascript у вашому браузері для оптимальної роботи сайта і відображення розділів повністю.

3 епохи українського модернізму: запорізький конструктивізм, пізній модернізм та сучасний проєкт Ukrainian modernism

09.06.2023
8500

У свідомості більшості людей Запоріжжя – це не про архітектуру. Це місто-завод, місто козацької слави, місто найпершої дніпровської гідроелектростанції. Але саме будівництво ДніпроГЕС у 1932 році вплинуло на те, що Запоріжжя перетворилося на унікальний модерністський проєкт. (Так його називає історик та керівник порталу «Запорізька спадщина» – Павло Кравчук.) Наприкінці 20х рр ХХ ст розгорнулася індустріалізація міста: крім Дніпрогесу, зводилася низка підприємств важкої промисловості та почалося будівництво «Шостого селища», де мали жити працівники цих об’єктів. 

«Шосте селище» (відоме також як Соцмісто) вважалося експериментальним, адже тут вперше в українській архітектурі застосували поквартальний принцип забудови. У кожному кварталі в багатоповерхових будинках-комунах мало проживати від 500 до 3000 мешканців. Квартири не мали кухонь, бо передбачалося, що люди харчуватимуться в місцевих клубах-їдальнях. Соцмісто проєктувалося як повністю самодостатня одиниця, що забезпечувала низка будівель громадського призначення. Бібліотека, лікарня, школа, їдальня, концертний зал все знаходилося поряд. Деякі споруди навіть поєднувалися критими переходами, щоб людина прямо зі свого будинку, не виходячи на вулицю, могла пройти до, наприклад, клубу-їдальні.  

 

Архітектурний ансамбль «Шостого селища» представлений 2 стилями: конструктивізмом та сталінською архітектурою (ампіром). Його створювали архітектори з усього радянського союзу та інших країн, зокрема США.

Запорізьке Соцмісто називають «заповідником конструктивізму», де збережено найкращі зразки архітектури 1930-х рр. Серед них:

  • амбулаторне містечко, що включає аптеку, диспансер та поліклініку. Усі будівлі оздоблені вірменським туфом і зберегли свій  конструктивістський вигляд з теплим коридором-переходом між корпусами, довгими вікнами-термометрами тощо.
  • 4 будинки-комуни спроектовані Ольгою Яффе;
  • Круглий будинок – зведений у вигляді підкови і має різну поверховість із зовнішньої та внутрішньої сторони;
  • 2 будинки-пропілеї архітектора Лаврова, що нагадують гробницю римського пекаря Марка Вергілія Еврісака;
  • будинки-вставки авторства того ж майстра, що є алюзією на ворота Іштар до Давнього Вавилона.      

 

Ще низка конструктивістських будівель «Шостого селища» після повоєнної відбудови значно втратила стильові риси модернізму, натомість була модифікована за канонами неокласицизму. Такими об’єктами стали:

  • клуб-їдальня, що згодом став Палацом культури металургів;
  • готель для представників Раднаркому, що перетворився на гуртожиток;
  • школа-гігант, одна з небагатьох такого типу, що збереглися в Україні. Першопочатково тут розміщувалося 2 школи, а зараз у зміненій будівлі знаходиться Інженерний інститут Запорізького національного університету;
  • бібліотека Соцміста. 

 

У 1950-х роках на території соцміста з’явилися:

  • концертний зал ім. М.Глінки;
  • 7-поверхова вежа архітектора Козлінера;
  • найвища вежа Запоріжжя – вежа Коксохіму, що нагадує башти європейських міст; 
  • будинки-ворота на центральному проспекті;
  • та ще низка споруд зокрема вздовж Соборного проспекту. 

«Шосте селище» – стало першим і єдиним комплексним містобудівним рішенням міжвоєнного модернізму, яке втілене в Українській РСР. У 30-роки сюди навіть привозили піонерів з Казахстану, щоб показати це архітектурне та індустріальне диво. Феномен цього в рамках навчальної програми вивчають архітектори багатьох західноєвропейських країн, а з 2019 року почалися процеси по підготовці до внесення Соцміста до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Попри це у сучасному українському суспільстві архітектура модернізму поки не здобула широкого визнання як явище, що має цінність і потребує охорони. Виправити це намагається Дмитро Соловйов – засновник проєкту Ukrainian Modernism, що спрямований на популяризацію і збереження модерністської спадщини України,  1960-1980х років. Саме на цей період, після початку «боротьби з надмірностями» в СРСР, припала друга хвиля розвитку українського модернізму. Перша – епоха конструктивізму, під час якої і зводилося Запорізьке Соцмісто, закінчилася у другій половині 1930х з приходом «сталінського ампіру». Діма сам із Запоріжжя і ми вирішили поспілкуватися з ним про місто і про його проєкт.

 

З чого почалася твоя любов до модерністської архітектури і чи відіграло в цьому якусь роль Запоріжжя?

  • Ні, поки жив у Запоріжжі, я не цікавився такою архітектурою і не розумів, у чому особливість запорізького соцміста. Усе почалося з 2014 року. Я поїхав у Варшаву, вона мене вразила своєю архітектурою, особливо Палац культури і Науки. І з того часу я почав одночасно цікавитися архітектурою та фотографією. Зрозумівши, що архітектура ХХ ст мене найбільше приваблює, я почав подорожувати, щоб на неї подивитися. Ці поїздки принесли розуміння, що модернізм для мене найцікавіший, через свою філософію, і найгарніший. У 2018 році я повернувся в Київ і побачив, у якому сумному стані тут модерністичні споруди. Як об’єкти руйнуються забудовниками і жителями через утеплення, мозаїки – через декомунізацію. Мені стало так боляче, що наша спадщина знищується бездумно або навіть навмисно. І я вирішив з цим щось робити. Тоді я створив Instagram-акаунт Ukrainian Modernism, який зараз має 92,2 тис підписників, серед яких 60% іноземці.  

У чому місія твого проєкту?

  • В першу чергу, це просвітницький проєкт щодо цінності збереження української модерністської спадщини, її важливості для нашої ідентичності. Особливо в умовах, коли закони по її збереженню не дуже діють, то тільки тоді, коли буде розуміння цінності цієї архітектури, люди почнуть думати, перш ніж її зносити або знищувати. Починав я тільки з просвітницької діяльності, а далі вже робив і мирні акції протесту, реставраційні ініціативи тощо, тому місія проєкту така багатошарова. 

 

Ти займаєшся цим уже 5 років чи відчуваєш, що за цей час хоч трошки наблизився до цілі?

  • Досягнення є, але це – крапля в морі. А крім того, з початком війни багато чого варто починати заново. Бо значна кількість людей чомусь вирішили погодитися з зазіханнями Путіна на те, що вся спадщина радянського союзу – це російська спадщина. Хоча, на мою думку, дуже неправомірно віддавати спадщину УРСР і казати, що це російське, попри те, що українці це робили. Багато людей зараз ставлять «=» між радянською спадщиною і росією. Стало складніше доносити, що це не росія, не путін створює ці мозаїки і будівлі, а українські архітектори і митці, які вкладали свою душу в ці роботи. І при тому, що модернізм не є радянським винаходом, а загальносвітовим мистецтвом.

Ти досліджуєш українську архітектурну спадщину модернізму, фотографуєш її і розповідаєш про неї в соц мережах. Розкажи, чим ще займаєшся в рамках проєкту?

  • Беру інтерв’ю у архітекторів, їжджу в дослідницькі експедиції, ініціюю відновлення об’єктів. Наприклад, за попередній рік, я організував відновлення мозаїки в Івано-Франківську та Макарові, а також вітражів корпусу КНУ, що були пошкоджені під час російського обстрілу 31 грудня 2022 року. Також я проводжу тематичні екскурсії Києвом, Івано-Франківськом та Запоріжжям. Усіх запрошую. Слідкуйте за анонсами в Instagram. Даю інтерв’ю для українських та закордонних видань. За минулий рік виходили статті про проєкт у The Washington Post, The New York Times, а на днях вийшов матеріал CNN.

Круто! Під час повномасштабного вторгнення зріс інтерес міжнародної спільноти до української архітектури?

  • Так, звісно! Дуже помітно.

Чи часто бувають іноземці на твоїх екскурсіях? 

  • Раніше бували. Але частіше для них я проводжу індивідуальні екскурсії. Одного разу гостями були представники GIZ, а також команда з Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Раз навіть практикував онлайн екскурсію.   

Що надалі в планах по проєкту?

  • Насправді, дуже багато всього. Хочу зробити інтерактивну мапу пам’яток архітектури модернізму, систематизувати відомості про архітекторів, видати фотоальбом, здійснити експедицію для дослідження модерністської архітектури в Карпатах, реалізувати проєкт з відновлення мозаїк на автобусних зупинках. Зараз усе впирається у час та фінансування. У мене немає команди і я не можу сам усе менеджерити. Фінансую усі проєкти та дослідження переважно теж самостійно і іноді за підтримки шанувальників українського модернізму, які донатять на патреон. Для деяких ініціатив створюю збори і люди теж донатять.

Звучить дуже круто.  А зараз ще 3 коротких питання з твоїми ТОПами. 

ТОП улюблених українських архітекторів/митців модерністів?

  •  Володимир Мельніченко, Михайло Мурафа та Володимир Прядка. 

ТОП улюблених модерністських будівель в Україні? 

  • Немає. Їх так багато і всі вони класні. І я не люблю порівнювати. Щось більш топовіше, щось менш.

ТОП улюблених місць у Запоріжжі?

До речі, ось вам цікава історія про тисячолітні святилища на острові Хортиця.

Бажаємо Дімі успіху в реалізації задуманого, запорізькому Соцмісту та українським модерністичним пам’яткам – визнання, а всім нам – перемоги.

 

Відгуки 0

Немає відгуків

Підпишіться на розсилку новин та пропозицій від discover.ua і наших партнерів

Натискаючи кнопку, ви погоджуєтесь із Правилами та умовами.