На Гуцульщині традиції не просто зберігають — ними живуть щодня. Зібрали 10 місць, що відкривають цей регіон зсередини: від музеїв ліжникарства й гуцульських музичних інструментів до дерев’яних церков XVIII століття та простору, що присвячений культовому фільму «Тіні забутих предків».
Цей музей — справжня жива майстерня, де зберігають і передають гуцульські традиції з покоління в покоління. У селі Яворів, у будинку творчої родини Кіщуків, можна не лишень побачити автентичні ліжники, килими, гуні та безрукавки, а і взяти участь у майстеркласі з ткацтва. Тут і досі працює бабусина прялка, а під час прядіння, як і годиться, співають. У такий спосіб «надихають річ живою енергією», як каже пані Наталія.
До музею приїздять туристи з усієї України, а ще — журналісти, документалісти й навіть зірки. Наприклад, етнічний одяг від Наталії Кіщук придбала сама Джамала.
А якщо пощастить — на подвір’ї можна зустріти довгошерстих овець, яких нині на Косівщині майже не побачиш.
Гуцульщина завжди приваблювала мислителів та митців. Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Грушевський приїжджали в гори за наснагою і натхненням, які тут у буквальному сенсі витають у повітрі. Не дивно, що у Верховині нині працює унікальний музей, присвячений духовній культурі, мистецтву, гірському господарству й побуту Гуцульщини.
Його назва — Музей гуцульської магії — недаремна: тут представлено уявлення горян про цілісність людини як єдність духу, душі й тіла. Саме ця цілісність, за словами Івана Франка, формує «Цілого Чоловіка».
У колекції музею — предмети побуту, пов’язані з практиками мольфарів, знахарів і цілителів: інструменти для виготовлення настоянок, речі для обрядів, а також артефакти, що розповідають про народну медицину та спосіб життя гуцулів.
На пагорбі над річкою Пістинька, серед гуцульських гір, стоїть одна з найдавніших пам’яток села Шешори — дерев’яна церква святої великомучениці Параскеви П’ятниці. Її історія сягає щонайменше 1680 року, а нинішню споруду звели у 1873-му — на місці попередньої, знищеної пожежею.
Церква належить до типових зразків гуцульської школи дерев’яної сакральної архітектури другої половини XIX століття. Вона п’ятизрубна, одноверха, з видовженим бабинцем і хрестоподібним планом. Фасад оздоблений металевим обшиттям, а вівтар орієнтований на північний схід. Поруч — дві дзвіниці: стара двоярусна, що зводилася одночасно з храмом, і новіша, додана пізніше.
Під час радянської доби церква залишалася чинною, але потерпала від браку уваги: капітальні ремонти практично не проводились. Лише в 1990-х роках, уже після повернення в лоно українських церковних традицій, церкву частково оновили: відреставрували іконостас, підновили фасад і повернули їй доглянутий вигляд. Сьогодні парафія належить до Коломийської єпархії ПЦУ.
У самому серці Косова, у стінах одного з найстаріших мистецьких навчальних закладів України — Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ — працює музей гуцульського народного мистецтва. Його заснував у 1936 році перший директор училища Олексій Григорович Соломченко — етнограф, художник і педагог, який усе життя присвятив дослідженню гуцульської культури.
Колекція музею охоплює понад 3000 експонатів. Це художні вироби з кераміки, дерева, металу, текстилю, а також зразки ліжникарства, вишивки й килимарства. Чимало з них — дипломні проєкти студентів за понад столітню історію закладу, що розпочалась із Ткацької школи 1882 року. Уже тоді в Косові діяли відділи різьби по дереву, ткацтва, вишивки, крою та моделювання.
Музей зберігає і сакральну спадщину, зокрема іконостас церкви святого Василія Великого в Косові, який у радянські часи врятували Соломченко та художниця Галина Кива.
Матеріали з фондів музею були використані в понад 40 фільмах українських і зарубіжних студій. Експозицію відвідують туристи з усього світу: США, Канади, Японії, Китаю, Німеччини, Польщі та інших країн.
Музей і нині залишається важливим науково-освітнім простором — джерелом знань для студентів і дослідників, а також осередком автентики для гостей, які хочуть доторкнутися до справжнього гуцульського мистецтва.
У хаті Петра та Євдокії Сорюків у Верховині створено музей, що зберігає пам’ять про зйомки легендарної стрічки «Тіні забутих предків». Саме тут у 1963–1964 роках жив режисер Сергій Параджанов — не в готелі, а в гуцульській хаті, аби відчути справжній дух Карпат. Разом із ним у цій оселі бували оператор Юрій Іллєнко, художник Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші учасники знімального процесу.
Музей відкрився у 2000 році. У ньому можна побачити речі, що пов’язані з фільмом, автентичні гуцульські костюми та предмети побуту, а також легендарну ґуґлю — весільний плащ, у якому був одягнений герой Миколайчука. У кімнаті, де мешкав Параджанов, зберігається оригінальне планування, а на стінах — фото з кіноепопеї.
Крім цього, у музеї демонструють фільм «Тіні забутих предків», проводять екскурсії та дають змогу за окрему плату приміряти гуцульський стрій.
Простір розповідає не лише про кіно, а і про самобутній побут гуцулів. Це одночасно й музей фільму, й етнографічна експозиція, що дає змогу відчути, чому саме ця історія стала символом українського кіно.
Ця дерев’яна церква на пагорбі в Криворівні стоїть уже понад 300 років, і за весь цей час тут ніколи не припинялися богослужіння. За переказами, її перенесли сюди з іншого берега Черемоша в 1719 році. Саме ця дата вважається офіційною для храму, хоча перші згадки про нього з’явилися ще в XVII столітті.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці — один із найцікавіших прикладів гуцульської дерев’яної архітектури. Вона має хрестоподібний план, видовжений бабинець, короткі бічні гілки і стрункий восьмерик із шатровою главою. У 2011–2012 роках місцева громада повернула церкві автентичне дерев’яне покриття замість радянської бляхи.
У цьому храмі молилися Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський, Яків Головацький та багато інших діячів української культури. А в 1901 році церкву відвідав сам Андрей Шептицький і написав тут своє послання «До моїх любих гуцулів».
Церква діюча, а її тиха атмосфера і краєвид на Черемош роблять це місце справді особливим для мандрівників, які хочуть доторкнутися до живої історії.
Цей приватний музей заснував у 2000 році Роман Кумлик — музикант, колекціонер і знавець гуцульської культури. Він відкрив його просто у власному будинку, де протягом 30 років збирав усе, що пов’язане з традиційним життям гуцулів. У колекції — предмети побуту, народний одяг, старовинні гроші, знаряддя праці й особливо цінна добірка музичних інструментів.
Після смерті засновника справу продовжила його донька Наталя Гузак — лікарка за фахом і талановита музикантка. Вона проводить екскурсії та грає на скрипці, цимбалах, трембіті, сопілках, лірі, окарині, зозулі та навіть старовинному гуцульському рогові. Наталя не лишень розповідає про інструменти, а й виконує гуцульські мелодії. Саме тому кожна екскурсія тут перетворюється на мініконцерт.
У музеї можна побачити трембіту, скрипки-довбанки, прямокутну скрипку, двійницю, пелинку, а також послухати, як звучали «повідомлення на відстань» через роги, які колись використовували як «мобільні телефони».
Цей камерний музей — ідеальне місце, щоб відчути смак і дух полонинського життя. Його облаштували в 2014 році в автентичній столітній гуцульській хаті. Центральне місце тут займає стая — давня сироварня, де на відкритому вогні в казані традиційно варили будз, вурду та бринзу. Саме такі стаї колись діяли на полонинах і були важливою частиною вівчарської культури Гуцульщини.
У кімнатах хати — вишивані сорочки, рушники, дерев’яний посуд, ткана скатертина й інші речі побуту, які розповідають історії щоденного життя. У найстарішій частині, кімнаті з великою піччю, можна побачити, як жила гуцульська родина сто років тому.
«Хата — стая» — це не тільки музей, а й інтерактивний простір: тут можна дізнатися про приготування сиру, спробувати традиційні гуцульські смаколики, почути про звичаї вівчарів і зробити фото в атмосфері справжньої полонинської оселі.
Якщо ви хочете поєднати відпочинок у Карпатах із досвідом автентичної гуцульської культури, рушайте до ресторану-музею «Гуцульщина» в Яремче. Його будівлю, зведену у 1959–1965 роках за проєктом архітектора Івана Боднарука, вважають зразком гуцульської народної архітектури. Тут немає жодного цвяха — лише дерев’яні з’єднання, як у традиційних гуцульських хатах.
Заклад розташований усього за 15 метрів від водоспаду Пробій на річці Прут. Це одна з найвідоміших туристичних локацій Яремче, а сам ресторан став її невіддільною частиною. Біля входу вас зустрінуть дерев’яні фігури гуцула та гуцулки, а з вікон відкривається краєвид на річку та навколишні схили.
Інтер’єр ресторану продовжує тему: косівська кахляна піч, вишиті рушники ручної роботи, різьблені меблі, глиняний посуд і ліжники створюють відчуття, що ви потрапили до великої гуцульської хати XIX століття. Усе автентичне і створене народними майстрами Прикарпаття.
У меню — гуцульська класика: грибна юшка, банош із бринзою, домашня форель у сметані, книші, смажені білі гриби. Страви подають у керамічному посуді, виготовленому та розписаному в Косові.
Ресторан «Гуцульщина» — не просто місце, де можна поїсти. Це культурна точка тяжіння, яку щороку відвідують тисячі мандрівників. А ще — офіційна пам’ятка регіонального значення, що зберігає архітектурну спадщину гуцульського зодчества.
Неподалік центру Криворівні, у хаті-гражді з дерев’яними вікнами, глиняною піччю та пахощами сушених трав, працює перший музей Параски Плитки-Горицвіт — видатної гуцулки, яка залишила після себе унікальну культурну спадщину. Вона була самоуком, але за життя створила сотні рукописних книжок, тисячі світлин, дерев’яні скульптури, витинанки, ікони й малюнки. На щастя, усе це збереглось.
У музеї представлені її книги, старі світлини, мистецькі роботи, а також особисті речі та меблі. Частину експозиції розміщено в колишній сільраді, іншу — у її будинку, де все залишили, як було за життя мисткині. Сама Параска жила скромно, багато років провела без світла, однак її творчість надзвичайно глибока і світла.
Тут відбуваються екскурсії, камерні події, майстеркласи та просто тихі розмови про Гуцульщину. І все це в супроводі тихого голосу Параски, який оживає в її рукописах і фразах.
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.Сайти мережі Discover Media Holding
©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital