Дізнавайся про культуру України на discover.ua
Спецпроект

Церква Богородиці Десятинна. 10 ст.

Церква Богородиці Десятинна. 10 ст.
Аудіогід 0:00 0:00 100

Історія церкви

Церква Богородиці Десятинна – найдавніший кам’яний храм Києва й усієї Русі. Споруджена 996 року великим князем Київським Володимиром Святославичем, вона символізувала перемогу християнства у країні. Наприкінці 10 – у першій третині 11 ст. Десятинна церква була головним державним і релігійним центром Русі, осередком утвердження та поширення нової віри. У «Повісті минулих літ» храм названо церквою Святої Богородиці. Свою другу назву – Десятинна, церква одержала тому, що на її будівництво та щорічне утримання князь Володимир віддавав десяту частину власних прибутків.

За розкопками встановлено, що храм постав на місці курганного могильника 10 ст. Упродовж 11 ст. Десятинна церква правила за усипальницю князів, зокрема її фундатора – князя Володимира, та його дружини, візантійської принцеси Анни, яких поховали в мармурових саркофагах.

Нині нема жодного достовірного зображення Десятинної церкви, тому всі реконструкції її зовнішнього вигляду (а їх понад 20) є лише гіпотетичними. Однак вони свідчать про складну планувальну систему собору. Археологічні дослідження залишків фундаментів церкви проводилися 1824 року (Кіндратій Лохвицький), 1826-го (Микола Єфімов), у 1908–1914 роках (Дмитро Мілєєв), у 1938‒1939-х (Михайло Каргер) та 2005–2011-х (Гліб Івакін). У результаті розкопок встановили, що збереглася лише невелика ділянка кладки стіни 12 ст. та рештки фундаментів 10 ст. у південно-західній частині споруди.

Дослідження засвідчили, що Десятинна церква мала значні для того часу розміри ‒ 41 × 34 м, та розкішний інтер’єр. Це був тринефний храм із трьома апсидами, оточений галереями та розвинутими прибудовами із заходу. Стіни та склепіння церкви рясно прикрашали фрески та композиції з мозаїки. Підлога храму скидалася на килим із набраних у мозаїчній техніці невеликих шматків мармуру, смальти, а також пірофілітових та різнобарвних керамічних плиток. У оздоблені собору широко застосовували різьблені деталі із привізного мармуру й місцевого пірофіліту – колони, капітелі, карнизи, парапети хорів, плити. Через розкішне оздоблення та значну кількість мармуру сучасники називали церкву Богородиці «мраморяною». Будівельні прийоми та матеріали вказують на візантійське походження будівників.

У грудні 1240 року Десятинна церква стала останньою твердинею оборони киян, коли місто захопили війська монголів під проводом хана Батия. За легендою, храм завалився під вагою значної кількості людей, які зібралися в ньому. На думку дослідників, Десятинну церкву зруйнували монголи ударами стінобитних машин. Свідченням трагічних подій є масові захоронення загиблих киян, здійснені навколо святині. Одне з них 1907 року відкрив на північному сході від храму Вікентій Хвойка.

До 17 ст. над землею височів тільки південно-західний кут давнього собору. 1635 року за дорученням митрополита Петра Могили звели нову невелику церкву Різдва Богородиці, використавши для цього частину давніх стін. Новий храм освятили 1654 року. Упродовж 1828–1842 років на фундаментах давнього собору побудували нову Десятинну церкву за проєктом архітектора Василя Стасова, розібрану 1936 року. Під час цього будівництва остаточно знищили уцілілі рештки давніх стін.

читати даліприховати

3D модель церкви

Дослідження церкви

За розкопками встановлено, що храм постав на місці курганного могильника 10 ст. Упродовж 11 ст. Десятинна церква правила за усипальницю князів, зокрема її фундатора – князя Володимира, та його дружини, візантійської принцеси Анни, яких поховали в мармурових саркофагах.

Нині нема жодного достовірного зображення Десятинної церкви, тому всі реконструкції її зовнішнього вигляду (а їх понад 20) є лише гіпотетичними. Однак вони свідчать про складну планувальну систему собору. Археологічні дослідження залишків фундаментів церкви проводилися 1824 року (Кіндратій Лохвицький), 1826-го (Микола Єфімов), у 1908–1914 роках (Дмитро Мілєєв), у 1938‒1939-х (Михайло Каргер) та 2005–2011-х (Гліб Івакін). У результаті розкопок встановили, що збереглася лише невелика ділянка кладки стіни 12 ст. та рештки фундаментів 10 ст. у південно-західній частині споруди.

Дослідження засвідчили, що Десятинна церква мала значні для того часу розміри ‒ 41 × 34 м, та розкішний інтер’єр. Це був тринефний храм із трьома апсидами, оточений галереями та розвинутими прибудовами із заходу. Стіни та склепіння церкви рясно прикрашали фрески та композиції з мозаїки. Підлога храму скидалася на килим із набраних у мозаїчній техніці невеликих шматків мармуру, смальти, а також пірофілітових та різнобарвних керамічних плиток. У оздоблені собору широко застосовували різьблені деталі із привізного мармуру й місцевого пірофіліту – колони, капітелі, карнизи, парапети хорів, плити. Через розкішне оздоблення та значну кількість мармуру сучасники називали церкву Богородиці «мраморяною». Будівельні прийоми та матеріали вказують на візантійське походження будівників.

У грудні 1240 року Десятинна церква стала останньою твердинею оборони киян, коли місто захопили війська монголів під проводом хана Батия. За легендою, храм завалився під вагою значної кількості людей, які зібралися в ньому. На думку дослідників, Десятинну церкву зруйнували монголи ударами стінобитних машин. Свідченням трагічних подій є масові захоронення загиблих киян, здійснені навколо святині. Одне з них 1907 року відкрив на північному сході від храму Вікентій Хвойка.

До 17 ст. над землею височів тільки південно-західний кут давнього собору. 1635 року за дорученням митрополита Петра Могили звели нову невелику церкву Різдва Богородиці, використавши для цього частину давніх стін. Новий храм освятили 1654 року. Упродовж 1828–1842 років на фундаментах давнього собору побудували нову Десятинну церкву за проєктом архітектора Василя Стасова, розібрану 1936 року. Під час цього будівництва остаточно знищили уцілілі рештки давніх стін.

читати даліприховати

Фундамент десятинної церкви

У 2005–2011 роках фундаменти церкви досліджувала архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАН України. Вченим вдалося вперше цілком розкрити й зафіксувати на сучасному науковому рівні план усієї пам’ятки, що дозволило створити новий уточнений план решток храму 10–12 ст. 2015 року за результатами новітніх досліджень здійснили нове трасування фундаментів цієї видатної пам’ятки вітчизняної архітектури.

Рештки фундаментів Десятинної церкви на території Національного музею історії України є однією з найважливіших археологічних пам’яток культурної спадщини, охороняються державою і занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

читати даліприховати
Фундамент десятинної церкви Фундамент десятинної церкви
  • фундаментні рови 10 століття
  • кам’яні кладки фундаментів 10 століття, що збереглися
  • реконструкція плану фундаментів 10 століття
  • ремонтні кладки 12 століття
  • фундаменти храму 19 століття
  • поховання могильника першої половини 10 століття
  • поховання у саркофагах 11-12 століть

План фундаментів Десятинної цервки, за результатами розкопок 2005-2011 років

Унікальні знахідки

Унікальна колекція старожитностей, відкритих під час археологічних розкопок різних років 19–21 століть на території Десятинної церкви, зберігається в різних музейних установах. Найбільшу кількість експонатів представлено в Національному музеї історії України: будівельні матеріали, деталі архітектурно-пластичного декору, фрагменти фрескового розпису, мозаїки, декору підлоги, різноманітні вироби культового та побутового призначення тощо.

До унікальних предметів належить плінфа із тризубом – князівським знаком Володимира Святославовича. Її 1907 року знайшов Вікентій Хвойка при обстеженні палацу кінця 10 століття, неподалік від апсид давнього храму. Ймовірно, традицію таврувати цеглу запозичили з Візантії, де існував звичай ставити на будівельних виробах знак або монограму замовника будівництва.

Серед знакових експонатів є також барельєф із пісковику із зображенням Богоматері з немовлям. Обставини знахідки невідомі, однак можна впевнено стверджувати, що барельєф належить до різьбленого декору храму.

Частиною церковного інтер’єру були й кам’яні саркофаги, практика поховання в яких поширилася із хрещенням. Уламки таких саркофагів виявляли в різні роки під час досліджень церкви. 1826 року біля північної стіни храму знайшли саркофаг, виготовлений із пірофіліту, рясно оздоблений різьбленим орнаментом.

Під час розкопок Десятинної церкви та її садиби виявили багато культових речей 10–13 століть. Особливий інтерес становлять енколпіони ‒ нагрудні хрести-релікварії. Цінними знахідками є візантійський процесійний хрест 10 століття та бронзовий дзвін. Останній належить до витворів західноєвропейських майстрів другої половини 12–13 століть. Обидва артефакти можна пов’язати із трагічною подією руйнації храму 1240 року.

Відомо, що під час монгольської навали кияни шукали у храмі прихистку і брали із собою найцінніше. Свідченням цих подій є зосередження в церковній садибі скарбів 12‒13 століть. Цікавою знахідкою став тайник ‒ підземне приміщення всередині храму. На різній глибині під завалами уламків храму виявили кістки людей та різноманітні предмети, що могли потрапити до сховища під час обвалу церкви.

Нині в Національному музеї історії України діє виставка «Церква Богородиці Десятинна: архітектурно-мистецький образ». На виставці можна оглянути понад 1000 оригінальних експонатів – знахідок із території храму, уявити інтер’єр храму 10–12 століть та зануритися в історію першої монументальної споруди Русі.

читати даліприховати

Часті питання

Свою другу назву – Десятинна, церква одержала тому, що на її будівництво та щорічне утримання князь Володимир віддавав десяту частину власних прибутків.

Володимир Великий після хрещення Русі заклав Десятинну церкву і для її зведення запровадив перший постійний податок – десятину. Ярослав Мудрий уклав перший кодифікований звід руських законів – «Руська правда».

До появи Софіївського собору Десятинна церква виконувала функції кафедрального храму. При церкві відкрили першу на Русі школу. Повторно освячена в 1039-му за Ярослава Мудрого. У Десятинній церкві були поховані князь Володимир та його дружина Анна, сюди ж перенесено з Вишгорода прах княгині Ольги.